– Ми з мамою казали: «Ти підеш, а хто ж нас захищатиме тут?
– Він вас захистив там. На війні.
(Цитата з фільму «Тато»)
Прем’єра документального фільму про захисника Вітчизни відбулася в Харкові 18 жовтня Ця подія була приурочена до Дня захисника України та проводилася в рамках проєкту «Долаючи розломи» Карітасу Харкова.
Увазі глядачів, що зібралися в Харківському прес-клубі, була представлена стрічка «Тато» – історія юної українки, яка у пошуках загиблого на російсько-українській війні батька, перетворилась на сильну духом доньку воїна.
Володимир Самоленко став одним із перших добровольців батальйону «Донбас». Для його доньки Олі тато був найкращим другом. За два роки їй доведеться подолати важкий шлях, щоб дізнатися про життя батька на війні. Про те, що таке ДНК та як ідентифікується тіло. У спілкуванні з побратимами і друзями тата, вона хоче зрозуміти, чому він пішов на війну. Олі належить відкрити батька з іншого боку: не тільки як турботливого сім’янина, але й як людину, віддану почуттю обов’язку до останнього подиху.
Фільм знятий студією «DocUA», режисерками виступили Лариса Артюгіна (Україна) та Марта-Дарія Клінава (Білорусь).
Представляти стрічку в Харків приїхали Марта-Дарія та головна героїня фільму Ольга.
Після перегляду в залі запанувала тиша. Своєрідна хвилина мовчання – у пам’ять про загиблого на війні Володимира Самоленка та всіх інших українських воїнів, що віддали свої життя за Батьківщину.
А потім пішли численні запитання, репліки, слова подяки…
Марта-Дарія Клінава повідала:
– Я та багато моїх друзів-однодумців у Білорусі завжди підтримували Україну. Тому моя участь у зйомках фільму є невипадковою. Дане кіно вже показали у Києві та Білій Церкві. Харків став 3-м містом, куди приїхав «Тато».
На питання глядачки, ким був для неї тато, Оля Самоленко відповіла:
– Мій тато – не просто тато. Він був другом, наставником, прикладом в усьому. Я дякую йому за дитинство, за те, що виросла самостійною. Коли деякі сусіди між собою судачили, навіщо мій батько пішов на війну, я не втрималася, та сказала їм: «Він пішов, щоб ваші лишилися вдома».
Дружина чоловіка, який служив в Іловайську, наголосила:
– Якби всі чоловіки в 2014-му пішли на війну, вона б закінчилася одразу!
Підполковник Ігор Плугатор, який теж воював в АТО, а зараз несе службу в Харківському обласному військовому комісаріаті, зазначив:
– У 2014-му році українська армія була гола й боса, йшла на війну в гуманітарці. І добровольці тоді взяли на себе дуже важливу роль. Вони йшли в авангарді та, як оси, нищили ворогів. Тому й російські окупанти, що вдерлися на територію Донбасу, в першу чергу намагалися наносити удари по добробатам… Ця війна, яка, на жаль продовжується, для України – священна, оскільки ми відстоюємо свою територію, свою незалежність.
Модератор заходу правозахисник Юрій Чумак зауважив:
– Колись ми спілкувалися з режисеркою Ларисою Артюгіною та зійшлися на думці, що російську пропаганду не можна «перепропогандити» нашою пропагандою,. Тільки правда може перемогти. І «Тато» – дуже чесний, непафосний, правдивий фільм. Про героя, який не схожий на кіношних героїв: він не «супермен», а звичайний «Вован» (такий позивний був у Володимира Самоленка на війні), який може жити в кожному дворі по сусідству з нами. Він говорить у стрічці: «Я готовий битися за кожні 15 сантиметрів української землі!». Так, він загинув. Але для того, щоб ми всі жили.
До перегляду документального фільму, його обговорення та спілкування із сорежисеркою і головною героїнею долучилися й курсанти 3-го курсу 1-го факультету Харківського національного університету внутрішніх справ – разом із командиром групи Данилою Масюком (родом із Донбасу, його сім’я була змушена покинути свій будинок, щоб не залишатися на окупованій території).
Кураторка групи, доцент кафедри криміналістики та судової експертології підполковник поліції Тетяна Матюшкова залишила такий відгук:
– «Тато» – це фільм-одкровення, після якого страшенно хочеться мовчати, бо здається, що всі слова зайві. Та водночас виникає нестримне бажання говорити, адже у стрічці звучить багато тем – про силу і тендітність, війну і мир, минуле і майбутнє, мужність і жертовність, про любов до своєї країни і рідної людини. Історія, що розкрита просто, щиро і відверто.
Дякуємо за публікацію виданню Центр-Дума і автору Георгію Кобзару –
http://centrduma.org.ua/?p=907&fbclid=IwAR1rhzQRck80-QdPgjI4GeQaw9s2pz-Ws_im2UmzgRNO6Ru_qh_MG-McKBo
