3 червня 2025 року в Інформаційно-виставковому центрі Національного музею Революції Гідності відбувся показ документального фільму «Тато» режисерок Лариси Покальчук (Артюгіної), Україна та Марти-Дарії Клінавої (Білорусь).
Ця стрічка є ще́мливою історією про війну, втрату, пам’ять та силу любові. Після перегляду фільму пройшло обговорення за участі команди та героїв історії.
Фільм розповідає історію Володимира Самоленка, позивний “Вован”, одного з перших добровольців батальйону «Донбас», який загинув у 2014 році. Його донька Ольга вирушає у болісну подорож, щоб дізнатися про фронтове життя свого батька, спілкуючись із його побратимами та досліджуючи обставини його загибелі. Стрічка показує її дорослішання крізь втрату та переосмислення вибору батька, який пішов захищати країну. Фільм символізує історію цілої генерації українців, що дорослішали під час війни.
Сторінка фільму – https://docua-platform.org/my-father-tato/
У дискусії після показу взяли участь Лариса Покальчук — авторка ідеї, співрежисерка та продюсерка, Марія Старожицька — режисерка та журналістка. Модерувала розмову Юлія Пішта – працівниця Національного музею Революції Гідності, волонтерка, громадська активістка.
Під час бесіди порушувалося коло тем.
Особистий досвід як рушійна сили. Лариса Покальчук поділилася, що основою для створення фільму стала її власна трагедія: загибель друга “Вована”, добровольця батальйону “Донбас”, і труднощі його родини у пошуках тіла.
Документування війни як історичного процесу. Учасниці наголосили на важливості документальних фільмів, які не лише фіксують злочини РФ, а й увічнюють пам’ять про героїв. Особисті історії додають сили та розуміння цим матеріалам, зокрема для аудиторії за межами України.
Збереження пам’яті про загиблих. Були згадані такі герої, як добровольці батальйону “Донбас” “Пастор” та“Брокер”, які загинули після завершення зйомок. Пролунали заклики берегти пам’ять про них і розповідати історії добровольців батальйону “Донбас”. Це були люди різних професій і життєвих шляхів, об’єднані бажанням захищати країну навіть ціною власного життя. Їхня любов до батьківщини ставала сильнішою за особисті втрати.
Символ “15 сантиметрів української землі”. Лариса Покальчук навела слова “Вована” про готовність загинути за п’ятнадцять сантиметрів української землі як потужний символ відповідальності за свою країну та її майбутнє.
Виклики створення фільмів. Стрічка “Тато” була реалізована без належного фінансування, здебільшого завдяки волонтерській праці. На початку війни багато хто не сприймав документальні фільми як важливу частину культурного та історичного осмислення подій. Дотепер творці стикаються з браком фінансової та державної підтримки на користь розважальних проєктів.
Альтернативні шляхи поширення. Через недостатню підтримку з боку держави такі фільми найчастіше показують через “народну дистрибуцію” безкоштовно на різних майданчиках в Україні та за кордоном. Учасники події обговорили ідею громадського пітчингу як інструменту підтримки кінопроєктів.
Повну версію дискусії можна переглянути за цим посиланням – https://www.youtube.com/live/BVEL0nyfJM4?si=chcaZlpv1UWN6wC6
Захід підкреслив життєво важливу роль документального кіно у збереженні пам’яті про захисників та історії війни. Незважаючи на перешкоди, такі фільми створюються і показуються завдяки відданості авторів та підтримці спільноти.
Щиро дякуємо команді Національного музею Революції Гідності!
