Сьогодні, 26 квітня, режисеру-документалісту та історику Ігорю Малахову мало б виповнитися 60 років. Замість ювілейних урочистостей кіноспільнота, учні та побратими збирають спогади про людину, яка стала «охоронцем пам’яті» для цілої країни. Після двох років невідомості експертиза ДНК підтвердила загибель Ігоря 29 грудня 2023 року в боях біля села Степове на Авдіївському напрямку.

За першою освітою Ігор Малахов був істориком, і саме цей фах визначив його особливий підхід до кінематографа. Він вважав монтаж справжнім «дивом», яке дозволяє оживити минуле. Одним із найважливіших його здобутків стало повернення в Україну унікальної кінохроніки періоду 1908–1930 років, яка тривалий час перебувала під грифом «секретно» в російських архівах. Ігор зміг викупити ці плівки та привезти їх до Києва.

Результатом цієї титанічної праці став документальний фільм «Своя доля. Сон», створений виключно на архівних кадрах. У цій стрічці українці вперше побачили на екранах живі обличчя Михайла Грушевського, Володимира Винниченка та Дмитра Яворницького, а також кадри становлення української держави сторіччя тому. 

Протягом своєї кар’єри Малахов встиг попрацювати на різних рівнях українського кіновиробництва. У 1997–2000 роках він обіймав посаду заступника директора Національної кіностудії імені Олександра Довженка, де опікувався розвитком молодого кіно. Згодом він став невід’ємною частиною творчого об’єднання «Вавилон’13».

Його режисерський доробок включає такі знакові роботи, як «Уроки музики» (нагорода Одеського кінофестивалю 2016 року), «Голос Донбасу» та «Як почалася війна. Хроніки, свідки». Окрім творчості, Ігор активно займався педагогікою: викладав курс монтажу та роботи з хронікою на кіно факультеті Київського національного університету кіно та телебачення імені Карпенка-Карого, а також у Школі документалістики та медіа для підлітків, що постраждали від війни.

Друзі згадують Ігоря як надзвичайно ерудовану та багатогранну особистість. Його захоплення виходили далеко за межі кінозалів. Він був палким виноградарем, якого близькі називали «людина-виноград». Малахов розшукував старі лози у двориках древнього Києва — на вулицях Софіївській, Михайлівській, Рейтарській, — дбайливо пророщував їх на підвіконні взимку, а навесні висаджував у саду. На його честь друзі навіть створили вино «Київське».

Крім того, він захоплювався аналоговою фотографією, надаючи перевагу чорно-білій плівці, та мав персональну фотовиставку у Швейцарії. Також Ігор писав картини, які друзі називали «космічними», та був майстром кулінарії, пригощаючи близьких власними цукатами та пловом.

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, питання захисту тих самих історій, які він досліджував у архівах, стало для нього пріоритетом. Восени 2023 року, у віці 58 років, Ігор Малахов пішов до Збройних сил України добровольцем. У війську він мав позивний «Ноунейм» (або «Михайлович») і став командиром штурмової групи 425-го окремого штурмового батальйону «Скеля».

Його життя обірвалося 29 грудня 2023 року під час запеклого бою біля села Степове на Донеччині, що на Авдіївському напрямку. Група Малахова отримала наказ зайняти оборону та зачистити територію, проте ворога виявилося набагато більше, ніж очікувалося. Група трималась до останнього і загинула у повному складі.

Довгий час Ігор вважався зниклим безвісти. Лише після нещодавнього обміну тіло вдалося повернути та ідентифікувати за допомогою ДНК-експертизи. 

21 квітня 2026 року Україна попрощалася зі своїм митцем та захисником на майдані Незалежності в Києві. Поховали Ігоря Малахова на Алеї почесних поховань Берковецького кладовища. Він залишився вірним своєму покликанню — відкривати Україну українцям, навіть ціною власного життя.

Команда Платформи української документалістики висловлює щирі співчуття родині та близьким Ігоря. Він допоміг нам не забути нашу історію, і тепер ми маємо за честь зберегти пам’ять про нього — митця, наставника і захисника.

Світла пам’ять Режисеру. Слава Герою!